Українська нація має тисячолітню історію. Багата на безкраї землі від гір до морського узбережжя, ця країна наділена мальовничими краєвидами та пишністю природи, від яких перехоплює подих. Вражаючі пейзажі Анатолія Криволапа відображають тиху мить перебування на рідній землі, неначе вони вловлюють наспів пісні, що лежить глибоко у свідомості кожного, хто народився тут.І Криволап, і Тіберій Сільваші були свого часу представниками мистецької групи «Живописний заповідник». З 1980-х Сільваші був одним із основоположників чистої, безпредметної абстракції, діючи всупереч поширеним і нав’язаним офіційними інстанціями правилам використання фігуративних мистецьких підходів. Його роботи вирізняються яскравими кольорами та палітрою відтінків, що походять від авангардної традиції, зруйнованої тоталітарним режимом.
В роботах Любомира Медвідя, дім – найвища цінність. Художник, який народився на західних теренах України, вважає домівку фортецею і єдиною найвищою істиною. Для багатьох українців покинути рідну оселю – означає померти…
Українці виховуються на традиціях, переданих від предків, і «родовідні дерева» Катерини Лісової вертають нас до циклів лихоліть, які пережили покоління, змальовуючи особисті трагедії людей: зруйновані долі, родинні зв’язки та домашні осередки.Текстильна «кровоточива» робота Анастасії Подерв’янської під назвою «Повітряна тривога в Україні» звертається до давніх ремісничих традицій, які закодовані в жіночих вишивках та килимах. Сьогодні жінки втрачають своїх синів і чоловіків, їхні серця розбиті, відкриті рани загояться ще не скоро.
Жінки воюють, забезпечують підтримку, але при цьому мають залишатися жінками, здатними дати нове життя. Мистецтво стає ліками та психологічною рефлексією для всіх, хто перебуває в зоні бойових дій. Такою є робота Марини Скугарєвої «199 день», яка зображує барвистого птаха як надію, що перериває цикл тривожних новин і втрат.
Абсурдність війни та насильства у ХХІ столітті, сліпота людства – у колажі Михайла Рая. Під час окупації в Херсоні художник вів щоденник, в якому порушував питання усвідомленості та свободи вибору. Коли настає час байдужості та толерантності до безчинств? Чому люди стають зомбованими і готовими вбивати, поступово знищуючи і себе, оскільки в них залишається все менше співчуття?«Маніфест» Анатолія Мельника ілюструє, як легко люди обманюються гаслами і вводяться в оману своїми лідерами, як десятиліттями повторюються одні й ті ж помилки, що призводять до потоплення мільйонів у крові. Людські голови захоплені ненавистю, злом і помстою, фальшивими цінностями.
Колективний символічний образ Віктора Сидоренка дає абстрактне уявлення про інстинкти й людську природу, про страх і відчай, про дезорієнтацію людини в сучасному світі. Сидоренко один із небагатьох, хто звернувся до теми людини у пострадянський час й прагне інтерпретувати її у різних смислових презентаціях. Тим самим, з одного боку, намагається подолати інерційну індивідуалізацію суспільства, з другого боку, – здатний «подорожувати» разом із персонажем за межі власного висловлювання, пропонуючи нове прочитання подій: жорстокість і невідворотність часу, дивну «вплетеність» в нього окремої людської долі. У проєкті «Жорна часу», презентованому на 50-й Венеційській бієнале, Сидоренко звернувся зокрема до особистої травми народження в родині депортованих переселенців. Сучасний герой Сидоренка продовжує досліджувати людські кордони: чи є у світі щось таке, що людина не в змозі зламати?
Роботи Юрія Вакуленка – це артефакти, які є безпосередніми свідками шокуючих звірств у містах Буча та Бородянка, тих, що ранять кожну людину, яка ніколи не припускала, що стане свідком подібного з часів Другої світової війни. Роботи покликані вберегти пам’ять від забуття та байдужості.
Незважаючи на апокаліптичні передчуття 2012 року та підсвідомий вибір сюжету для картини «Апокаліпсис», презентованої в Парижі, Олександр Дубовик впевнений, що Україна буде існувати вічно. Як художник він вважає, що його візія полягає у збереженні духовної міцності, тієї сили, яка здатна згенерувати опору для перемоги України. Нація має величезний потенціал для боротьби за свою незалежність протягом тисячоліть. Майбутнє дає перспективи та процвітання для хоробрих.
Мистецтво не лише фіксує, але й надає потужну підтримку силі уяви, вірі у світло та перемогу. Відомий український оператор Сергій Михальчук документував російське вторгнення в Україну з перших днів, його фотографії зафіксували смерть в очах людей. На виставці в Парижі Михальчук демонструє кадри з щоденних зйомок з передової. Бої тривають щохвилини, і він демонструє мужність і силу, зберігаючи віру в те, що зло буде переможене. Прозорі скульптурні композиції Андрія Бокотея уособлюють незримих охоронців, які беруть свій початок від давніх міфічних духів, богів та воїнів, що стоять на захисті кожного українця.
Своєю роботою «Фонтан виснаження», презентованою на Венеційській бієнале у 2022 році одразу після початку війни, Павло Маков підкреслює, що незалежність України вже багато років знаходиться під питанням, незважаючи на те, що українці завжди виокремлювали себе культурно та історично. Сотні років українці жили на тих самих територіях. Захоплені та принижені сусідами, вони залишалися єдиними. У своїй роботі «1000 років незалежності» Маков зображує численні безперервні жертви поколінь, посилені нинішньою війною.
Мистецтво завжди було способом супротиву для багатьох ще з радянських часів. Олег Тістол зображував культурних і політичних діячів, які протистояли тоталітарному режиму. Саме він почав розробляти візуальні національні стереотипи, зображуючи символи, місця та людей, які історично пов’язані з нацією, але часто використовувалися та маніпулювалися в імперських цілях. Серія українських кримських пейзажів була започаткована задовго до російського вторгнення. Художник використовує майже плакатний підхід, досягаючи максимальної простоти для висвітлення правди. Він зображує знакову кримську гору Ай-Петрі відповідно до традиційного українського орнаменту, адже вона височіє на українській землі.
У проекті «Світло переможе» для паризького Осіннього салону Le Salon d’Automne НАМ України об’єднала відомих художників-академіків та молодих митців з різних куточків України: Харкова, Херсона, Києва, Львова, Миколаєва, Луцька, Мукачева, Яготина, Малина, а також інших країн. Незалежно від міста народження, всі вони ідентифікують себе як українці, та їх об'єднує висвітлення однієї спільної правди про безпрецедентну жорстоку війну. Свою місію вони вбачають у тому, щоб продовжувати працювати, фіксувати пам’ять, висловлювати думки та надії, генерувати підтримку та силу, і тим самим, підтримувати дух українців через мистецтво, через світло.
Кураторка: Наталія Шпитковська
Участь українських художників в Осінньому салоні 2024 стала можливою завдяки щедрій підтримці меценатки пані Деві Сукарно та фонду Earth Aid Society Foundation.

Cаме культура та мистецтво як засадничі мотиватори захисту держави і засоби забезпечення духовної обороноздатності України поряд зі зброєю складають необхідний тандем, який свідчить про унікальність місця України в світі, її здатність протистояти зовнішнім впливам і втручанням.
Ми віримо - світло переможе! Світові катастрофи та трагедії не зламають віру людства в творчий життєвий потенціал, а мистецтво відродить та вилікує рани. Цю ідею закладено в основу виставкового проєкту НАМУ на ювілейному салоні 2023 року у Парижі.
Ми щиро дякуємо керівництву Салону Мистецтв за можливість участі. Участь Академії у заході такого високого рівня стала можливою завдяки ініціативі та підтримці пані Деві Цукарно.
Окрема подяка команді українського проєкту в Парижі: Наталії Шпитковській, кураторці та менеджерці виставки; Андрію Пучкову, Олесю Саніну, Михайлу Бокотею, Олімпії Себотарі та Наталії Кочергіній".